МАРІЯ - НАЙБЛАГОСЛОВЕННІША МІЖ ЖІНКАМИ

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ СПІЛЬНОТИ «МАТЕРІ В МОЛИТВІ» НА ОСНОВІ ПРАЦІ ХІН КАРСЕН «ЖІНКА. ДРУЖИНА І МАТИ У СВЯТОМУ ПИСЬМІ»



«Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім'я Назарет, до діви, зарученої чоловікові, на ім'я Йосиф, з Давидового дому; ім'я ж діви було Марія. Ввійшовши до неї ангел, сказав їй: “Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками.” Вона ж стривожилась цим словом і почала роздумувати в собі, що могло значити те привітання. Ангел їй сказав: “Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім'я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька, і він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню його не буде кінця.” А Марія сказала до ангела: “Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?” Ангел, відповідаючи, сказав їй: “Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий. Ось твоя родичка Єлисавета - вона також у своїй старості зачала сина, і оце шостий місяць тій, що її звуть неплідною; нічого бо немає неможливого в Бога.” Тоді Марія сказала: “Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!” І ангел відійшов від неї. Тими днями Марія, зібравшися, пустилася швидко в дорогу в гірську околицю, в місто Юди. Увійшла вона в дім Захарії і привітала Єлисавету. І як почула Єлисавета привіт Марії, здригнулася дитина в її лоні, і Єлисавета сповнилася Святим Духом і викликнула голосом сильним: “Благословенна ти між жінками й благословен плід лона твого. І звідкіля мені це, що прийшла до мене мати Господа мого? Ось бо, як голос твого привітання залунав у моїх вухах, дитина з радости здригнулась у моїм лоні. Щаслива та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа.” І мовила Марія: “Величає душа моя Господа і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм, бо він зглянувся на покору слугині своєї; ось бо віднині ублажатимуть мене всі роди. Велике бо вчинив мені Всемогутній, і святе його ім'я. Милосердя його з роду в рід на тих, які страхаються його. Він виявив потугу рамени свого, розвіяв гордих у задумах їхніх сердець. Скинув могутніх з престолів, підняв угору смиренних; наситив благами голодних, багатих же відіслав з порожніми руками. Він пригорнув Ізраїля, слугу свого, згадавши своє милосердя, як обіцяв був батькам нашим -Авраамові і його потомству повіки.” Марія перебула в Єлисавети місяців зо три; потім повернулася до дому свого.» (Лк. 1, 26-56).

 

«Народження Ісуса Христа відбулося так: Марія, його мати, була заручена з Йосифом; але, перед тим, як вони зійшлися, виявилося, що вона була вагітна від Святого Духа. Йосиф, її чоловік, бувши праведний і не бажавши її ославити, хотів тайкома її відпустити. І от, коли він це задумав, ангел Господній з'явився йому уві сні й мовив: “Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. Вона породить сина, і ти даси йому ім'я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх.” А сталося все це, щоб здійснилось Господнє слово, сказане пророком: “Ось, діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім'я Еммануїл, що значить: З нами Бог.” Прокинувшись від сну, Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній: прийняв свою жінку; та не спізнав її, аж поки породила сина, і він дав йому ім'я Ісус.» (Мт. 1, 18-25).

 

«Тими днями вийшов наказ від кесаря Августа переписати всю землю. Перепис цей, перший, відбувся, коли Сирією правив Киріній. І йшли всі записатися, - кожний у своє місто. Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарету в Юдею, в місто Давида, що зветься Вифлеєм, бо він походив з дому й роду Давида, щоб записатися з Марією, зарученою своєю, що була вагітна. І от коли вони були там, настав їй час родити, і вона породила свого сина первородного, сповила його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді. Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на сторожі коло своїх отар. Аж ось ангел Господній їм з'явився і слава Господня їх осіяла й великий страх огорнув їх. Ангел же сказав їм: “Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь. І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах.” І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога й промовляла: “Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання.” І коли ангели знялись від них на небо, пастухи один до одного заговорили: “Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об'явив нам.” І пішли вони притьмом і знайшли Марію, Йосифа й дитятко, що лежало в яслах. Побачивши його, вони розповіли, що їм було сказано про це хлоп'ятко; і всі, хто чув їх, дивувались тому, що пастухи їм оповідали. Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці. А пастухи повернулися, прославляючи й хвалячи Бога за все, що чули й бачили, так, як їм було сказано.» (Лк. 2, 1-20).

 

«Як сповнились вісім день, коли мали обрізати хлоп'ятко, назвали його Ісус - ім'я, що надав був ангел, перше, ніж він зачався в лоні. І як сповнилися дні очищення їхнього, за законом Мойсея, вони привели його в Єрусалим поставити його перед Господом, як то написано в Господньому законі: “Кожний хлопець, первородний, буде посвячений Господеві”, - і принести жертву, як то написано в Господньому законі: “Пару горлиць або двоє голубенят.” А був в Єрусалимі чоловік на ім'я Симеон; чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа. Він прийшов Духом у храм. І як батьки вносили дитя-Ісуса, щоб учинити над ним за законним звичаєм, він узяв його на руки, благословив Бога й мовив: “Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння, що ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу твого люду - Ізраїля.” Батько його і мати дивувалися тому, що говорилося про нього. Симеон же благословив їх і сказав до його матері Марії: “Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець.” Була також і Анна, пророчиця, дочка Фануїла з покоління Асера; вона була вельми похила віком і жила сім років з чоловіком від дівування свого; зоставшися вдовою аж до вісімдесят четвертого року, вона не відходила від храму, служачи (Богові) вночі і вдень постом та молитвою. І надійшла вона тієї самої години й почала прославляти Бога та говорити про нього всім, що чекали визволення Єрусалиму. І як вони виконали все згідно з законом Господнім, повернулися в Галилею, до Назарету, свого міста. Хлоп'я ж; росло й міцніло, сповнюючися мудрістю, і Божа благодать була на ньому.» (Лк. 2, 21-40).

 

«Батьки його ходили щороку в Єрусалим на свято Пасхи. І як йому було дванадцять років, вони пішли, як був звичай, на свято. Коли минули ті дні, і вони поверталися, то хлопчина Ісус зостався у Єрусалимі; батьки ж його про те не знали. Гадаючи, що він у гурті, вони пройшли день дороги й аж тоді почали його шукати між родичами та знайомими, а, не знайшовши, повернулися в Єрусалим, щоб там його шукати. Через три дні знайшли його у храмі, як він сидів серед учителів та слухав і запитував їх. Усі ті, що його слухали, чудувались його розумові й відповідям. Побачивши його, вони були здивовані, й сказала йому його мати: “Дитино, чому ти це так зробив нам? Ось батько твій і я, боліючи, тебе шукали.” Він же відповів їм: “Чого ж ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого?” Але вони не зрозуміли слова, що він сказав їм. І він пішов з ними й повернувсь у Назарет і був їм слухняний. А мати його зберігала всі ці слова у своїм серці. Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей.» (Лк. 2, 41-52).

 

«Третього ж дня весілля відбувалося в Кані Галилейській, і була там мати Ісусова. Отож запрошено на те весілля й Ісуса та його учнів. Коли ж не вистачило вина, мати Ісусова й каже до нього: «Вина в них нема.» Відрік їй Ісус: «Що мені, жінко, - а й тобі? Таж не прийшла година моя!» Але мати його мовила до слуг: «Що лиш скаже вам, - робіть.» Було ж там шестеро кам'яних посудин на воду, щоб очищуватися по-юдейському; кожна вміщала дві або три мірки. Сказав їм Ісус: «Наповніть посудини водою.» Вони й виповнили їх по вінця. А він їм далі каже: «Зачерпніть тепер та й несіть до старости весільного.» Тож понесли. Коли ж покуштував староста воду, що на вино обернулась, - а не знав же, звідки воно взялося: слуги лише знали, котрі води зачерпнули були, - то закликав староста молодого і до нього мовив:; «Всяк чоловік добре вино спершу подає, а гірше, - як уп'ються. Ти ж приховав добре вино аж он по сю пору.» (Ів. 2, 1-10)

 

«А при хресті Ісусовім стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, - а його ж любив він, - мовить до матері: «Жінко, ось син твій.» А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя.» І від тієї хвилі учень узяв її до себе.» (Ів. 19, 25-27).

 

«Ось я Господня слугиня», - відповідає Марія, стривожена звісткою, яку сповістив їй ангел. Вона намагається зрозуміти, що він сказав їй.

Марія повинна стати Матір'ю Месії. Обіцяний Спаситель, Якого провіщали пророки, має бути подарований світові через неї...

Вона знала, що Він колись прийде. Мабуть, кожна юдейська жінка сподівалася бути Матір’ю Месії.


Але про те, що саме тепер настав цей час, і вона буде обраницею, вона ніколи не наважувалась і думати. Вона молода. Народилася в маловідомому селищі (пор. Ів. 1, 46). І як вона зможе народити дитину без чоловіка - вона ж тільки заручена?..

Хіба можна дивуватися з того, що вона говорить: «Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?»


Перш, ніж вона сказала слово, ангел мовить їй: «Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога», - і він розповідає, яке диво вчинить в ній Дух Святий. Її Син буде Сином Всевишнього.


Марія знає Бога із книг Мойсея, пророків, псалмів. Вона всім серцем благоговіє перед Господом.


Вона знає, що Він зробив в історії її народу: для всього народу і для окремих людей. Вона знає, що Бог милостивий до тих, хто шанує Його, і що найчастіше Він допомагає немічним і зневаженим. Вона розуміє, що нічим вона не відрізняється від інших людей. А можливо, саме тому Він і обрав її? Чи не тому її обрано, що вона не може мати жодної підстави для цієї шани?


Вона готова покоритися і бути Йому за останню рабу.

«Нехай зо мною станеться по твоєму слову», - говорить вона скромно, дивлячись услід зникаючому ангелу.

Її слова свідчать про цілковиту відданість без будь-яких заперечень. Ця відповідь не є необдуманою. Приблизно такі ж слова будуть сказані пізніше, коли обіцяний їй зараз Син в самовідданій покорі Богові в Гетсиманському саду скаже: «Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти» (Мт. 26, 39).


В майбутньому вона часто матиме можливість підтвердити ці слова своїми вчинками. А поки що вона ще не може передбачити, якими будуть наслідки.

Але вона готова підкоритися волі Божій.


Марія, найблагословенніша між жінками, вже від початку дізнається, що особливі благословення вимагають жертв. Раніш за неї це спізнав Мойсей. Після неї це спізнає св.. апостол Павло.


Перша жертва, яку вона приносить, - її добре ім'я, яким вона нехтує, цілковито віддаючи себе Богові.


І для Йосифа, який заручений з нею, виникають складнощі. Він живе в тісному спілкуванні з Богом. Йому не можна оженитись на дівчині, яка чекає дитину від іншого чоловіка.


Але він як Обручник її любить. Він не хоче відкрито її звинувачувати. Якщо він так вчинить, а закон вимагає від нього саме цього, то це означатиме її смерть. Бо якщо юдейська наречена обдурила свого нареченого і на весіллі не буде незайманою, то її безжалісно поб'ють камінням.


Тому він надумав тайно відпустити її. Чи хоче він покласти на Бога те, що повинно статися з нею? Тоді він справедливо вирішив цю проблему. Ангел Божий у сні пояснює йому, що відбулося в дійсності. Син, якого чекає Марія, - це обіцяний Еммануїл, Якого передбачав Ісая.


Йосиф - обранець Божий. Йому дозволено виконати обов'язки батька. Він дає Дитині ім'я Ісус. І йому дозволено виховувати Його, як власного сина. Його дім Син Божий на землі буде називати Своєю домівкою.


Йосиф виконує Божу волю, яку уві сні звістив йому ангел. Він жертвує частину свого особистого щастя за довіру, що її виявив йому Бог. Він приймає Марію, хоча її цнотливість оточуючі їх люди можуть піддати сумнівам.


Йосиф і Діва Марія разом ідуть до Храму в Єрусалимі. На руках вони тримають Дитя. Окрім того, вони несуть ще пару голубів, щоб принести їх у жертву Господеві. По дорозі в Храм Марія пригадує минулі події.


Вона думає про те, як невдовзі після об'явлення ангела Гавриїла вона пішла в невеличке селище поблизу Єрусалима до своєї родички Єлизавети, яка також очікувала на народження сина. Перш, ніж Марія розповіла їй про себе, Єлизавета привітала Її як благословенну між жонами. Сповнена Духом Святим, вона назвала Марію «Матір'ю Господа мого» і величала Її, бо вірила: Бог здійснить все, що Він говорив їй.


У відповідь на це Марія складає хвалу Господу, і Бог допомагає їй в цьому. У неї було передчуття, що повинно статися щось величне. Люди будуть ублажати її. І молоді, і старі, і прийдешні покоління. Не заради неї, а заради того, що Бог, Великий, Святий, Могутній, учинив їй.


Вона сама почувається не гідною того. Вона не може нічого дати, окрім своєї віри, своєї покори і свого поклоніння Господеві. Дитина, що має народитися, буде і для неї Спасителем. Незважаючи на привілей, що випав на Її долю, вона відчуває себе грішницею, якій потрібен Спаситель. Вона не усвідомлює, що в її славослів'ї виявляється її скромна оцінка себе самої.

Вона також не могла передбачити, що через століття люди будуть зворушені її любов'ю до Бога.


Незадовго до пологів Марія разом з Йосипом змушена була вирушити до Віфлеєма для перепису населення. Це було місто царя Давида, з роду якого вони обидва походили. Там вони повинні були реєструватися.


Сталося те, чого вони найбільше боялися. На заїжджому дворі не було жодного вільного місця. Багато людей прибуло до Вифлеєма через перепис.


Марія народила свою Дитину в печері, в якій зимувала худоба. Вона вболівала за свого Сина, Якого змушена була покласти замість колиски в ясла. В той час, коли Вона і Йосиф вважали себе покинутими, сталося диво. Вночі раптом стало видно, як вдень. Незліченне воїнство ангелів з'явилося на небі. «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання» - раділи вони і таким чином сповіщали про народження її Сина - Спасителя світу.


За велінням ангела до печери прийшли пастухи - бідні люди, що пасли чужу худобу. А потім - багаті, мудреці зі Сходу, які здолали далеку дорогу, щоб вклонитись її Сину. Вони піднесли Йому дари: ладан, миро, золото. Такі звіщення Божі були при появі на землі її Сина; і багаті, і бідні вітали Його.


Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці. Її  серце вбирало в себе усі слова і події.


Коли вони несли Сина до Храму, до них раптом підійшов чоловік похилого віку, який, не питаючи, взяв Дитину на руки. Це Симеон – людина праведна та благочесна, що довго очікував дня, коли Бог проявить милість до Ізраїля.

Він віддав хвалу Богові і промовив: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння, що ти приготував перед усіма народами».


Цей чоловік говорив це, бо Дух Святий був на ньому, так само, як і на Єлизаветі. Йосиф і Марія дивляться на Дитя. Вони не сумніваються, що Ісус - Син Божий.

І пророчиця Анна, яка дожила до глибокої старості і яка, так само, як і Симеон, все життя служила Богові, підходить до Дитяти і впізнає в Ньому обіцяного Месію. Перед тим, як піти і сповістити людей, що для Єрусалима прийде визволення, Симеон говорить багатозначні слова: «Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець».


Невдовзі приходить ще один удар меча болю. Цар Ірод наказав повбивати у Вифлеємі усіх немовлят від двох років і менше. Тим самим він сподівався погубити Дитятко па ймення Ісус, обіцяного Месію.


Але ангел Господній попередив Йосифа, щоб він з Дитятком і Його Матір’ю  втікав до Єгипту. Вони повинні здійснити далеку подорож через пустелю. Це посушлива місцевість, де немає ні води, ні їжі.


Але більше від прикростей подорожі до Єгипту і назад Марію пригнічують думки про дітей, яких повбивають. В її свідомості звучать стогони і плач безневинних. Вона уявляє собі горе і жах матерів... Радість бути Матір'ю Сина Божого для неї змішана зі сльозами.


Минуло приблизно декілька років. В Єрусалимі на Пасху - багатолюдно, бо люди родинами прибувають до святого місця, щоб відсвяткувати Пасху і віддати шану Господеві через жертвоприношення.


Всі радіють. Багато з них прийшли не тільки для того, щоб скласти жертву Господу, але і для того, щоб побачити людей, з якими можна зустрітися тільки в такі великі свята. Місто переповнене дітьми і дорослими.


Люди використовують свято для зустрічі з родичами і знайомими, які далеко живуть. Вони великими юрмами ходять містом разом з дітьми.

Звичайно, в такій тісноті і при такому скупченні народу не відразу можна помітити, що одна Дитина загубилась, бо всі думають, що Вона пішла з іншими родичами чи знайомими.


Так сталося, що Йосиф з Марією помітили відсутність Ісуса тільки під вечір першого дня зворотної дороги додому. Вони шукали Його поміж родичів та знайомих. Але, не знайшовши, стривожені повернулися до Єрусалима.

Як ретельно вони не шукали Його, але не могли знайти. І тільки третього дня, коли їхнє хвилювання дійшло до крайньої межі, вони знаходять Його у Храмі.

Здивовані, вони бачать Ісуса, який сидить між вченими раввинами. Він не тільки слухає їх, а й запитує. Всі присутні дивувалися з Його розуму і мудрих відповідей. Діва Марія сказала схвильовано: «Дитино, чому ти це так зробив нам? Ось батько твій і я, боліючи, тебе шукали.»


Його відповідь не є непривітною, але досить стриманою. «Чого ж ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого?»


Його Отець?.. Але ж він з Його Матір'ю скрізь шукав Його.

Чи розуміють Йосиф і Марія, що Він говорить про Свого Отця на небесах?

Прийде час, коли Ісус виросте і підтвердить ці Свої слова. Він - Син Божий. Він - Спаситель гріховного світу, і тому Його зв'язки з родиною, до якої Він належить, повинні поступово слабшати.


Чи згадала Марія саме тепер пророчі слова Симеона?

Чи відчула вона біль, який ніби мечем пронизує її серце?

Вони повернулись в Назарет, Ісус - покірний їм і слухняний, як і раніше. Але Марія знову ховає цю подію в пам'ятну книгу свого серця. І вона отримує можливість підкорити свої материнські почуття волі Божій.


Наступні роки були щасливими. Це період розвитку Ісуса як Людини, від юнака до дорослого.


«Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей».

Ісус, Син Божий, як і кожна людина проходить нормальний людський розвиток. Це свята таїна. Марія має на Нього великий вплив.


Ісус виріс в бідній сім'ї, але духовному Його розвитку можна позаздрити: Його батьки живуть в тісному спілкуванні з Богом і поважають одне одного. Особливо сповнені Богом думки Марії.


Бо, як людина думає в серці своїм, такою вона й є. Так виховання дітей і поведінка усіх членів сім'ї визначається думками про Бога.


В цьому маленькому будинку в Назареті гарні моральні відносини. Скромність і благочестя притаманні батькам Ісуса. Тут Ісус вперше познайомився із Святим Письмом. Любов Марії до своїх дітей - приклад для Ісуса.

Так Він ще вісімнадцять років проживає в рідному домі.


Ісусу виповнилось тридцять років - і все змінилося. Вперше Марія це зрозуміла на весіллі в Кані Галілейській, в маленькому селищі поблизу Назарета.

Під час бенкету вона помітила, що вина більш немає, і сказала про це Синові, сподіваючись, що Він допоможе розв'язати цю проблему.


«Що мені, жінко, - а й тобі?» - відповідає Він їй. Слово „жоно" в той час не свідчило про недостатню повагу. І звертання це теж не було непривітним. Марія - юдейка, і вона звикла до такого звертання.


Марія не ображається. «Що лиш скаже вам, - робіть», - говорить вона слугам. Вона знає, що Він Бог і може чинити чуда. Вона погоджується з тим, щоб бути на другому місці. Чи розуміє вона те, чого Він пізніше буде навчати: в Царстві Божім хто більший, хай слугою вам буде?


Після цього Він назовсім залишив рідну оселю. Відтоді Він не є перш за все Сином Марії. Він стає Ісусом із Назарета, про Якого говорить весь народ. Він - Син Божий, Який ходить скрізь і чинить діла Божі.


Знову Марія повинна прийняти свою долю. Але це для неї не так легко. Вона все більше й більше усвідомлює, що меч супроводжує її життя. Та вона знає, що ця скорбота тісно пов'язана з милістю Божою. Все, що вона може зробити, це знову й знову підкорятися волі Божій.


У цей час, коли Ісус подорожує по країні, зцілює хворих і проповідує Євангеліє, віра Марії в Нього зростає. Звичайно, їй дуже боляче, що брати Ісусові не хочуть нічого чути про Його місію, і що люди вигнали Його із Назарета.


Чим більше зростає слава її Сина, тим послідовніше вчиться Марія відступати на другий план. Вона знає, що не може претендувати на Нього.


Знову вона це зрозуміла, коли хотіла разом з братами Його поговорити з Ним. Хтось говорить Йому: «Ось твоя мати і брати твої надворі тебе шукають». Він відповідає: «Хто моя мати та брати мої?» Потім каже: «Ось моя мати та мої брати. Бо хто чинить волю Божу, той - мені брат, сестра і мати» (пор. Мр. 3, 32-35).

Учні, з якими Він щодня спілкується, в Його очах рівноцінні матері. Бо найголовніше тепер для Нього не кровні зв'язки, а духовні.


Меч з усією гостротою проймає душу Марії, коли стоїть вона біля хреста, на якому розіп'ято її Сина, як злочинця.


Тут не тільки Син випиває до останньої краплі гірку чашу страждань. Тут і страждання Марії дійшли до крайньої межі.


Вона не уникає їх. Вона не полегшує їх. Вона до кінця залишається біля Нього.

Вона бачить Його муки, вона бачить, як з Нього знущаються.


Минають години під палючим сонцем. Найбільш люблений Син страждає так, як ніколи не зможе страждати ніхто. Але Марія залишається. Вона не шукає собі полегшення, але стоїть при хресті і воістину співпереживає стражданням свого Сина.


І це повинна вона витерпіти, бо вона мати Ісуса. І тепер вона зберігає покору Господу: «Нехай зо мною станеться по твоєму слову!». Вона витримує, бо її серце віддане Богові.


Ісус помічає її і не забуває в передсмертних муках потурбуватися про неї. «Жінко, ось син твій», - говорить Він матері. Потім мовить до Свого учня Івана, якого особливо любив: «Ось матір твоя».


Учень і Мати, які більше від всіх любили Його, після того, як Він залишив землю, найкраще будуть розуміти одне одного і надавати взаємну допомогу. Відтоді Марія живе в оселі Івана.


Біля хреста ми бачимо Марію не востаннє. Ще раз, коли вона зустрічається з учнями Ісуса і Його братами. У світлиці в Єрусалимі. Вони всі разом однодушно перебували у невпинній молитві у свято П’ятидесятниці.


Марія повинна була проститися зі своїм Сином, але вона не сприймає це як свою особисту втрату. Вона вчиться віддалятися від своїх почуттів, бо знає, що її завдання щодо Нього вже виконане.


Марія, найблагословенніша між жінками, ім'я якої прославляється більше, ніж інші, знову присвячує себе Богові. Непомітно вона займає своє місце між іншими.

Марія зрозуміла, що тільки людина, яка не зважає па свої особисті інтереси, може служити Богові.


Тепер вона набула великого життєвого досвіду. За минулі тридцять років вона пройшла і піднесення, і відчай, пізнала радість і горе, які ніяка інша жінка, мабуть, ніколи не пізнає. Але її ставлення до Бога залишалося незмінним. Те, що вона сказала, коли ангел сповістив їй про народження Месії, вона здійснила справами: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!»



Обновлен 26 янв 2017. Создан 25 янв 2017



Copyright © 13. 07. 2016-2017. Безкоштовний каталог сайтів