Собор чесного славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Івана

проповідь о.др. Романа Василіва



Свято собору чесного славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього – це прослава «найбільшого із народжених від жінок». Іван появляється на березі ріки Йордану, щоби голосити полум’яне слово пророка. До нього приходить: «Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорданська околиця» (Mт. 3, 5). Коли Найвища Єврейська Рада – Синедріон почула про нього, то негайно посилає до Івана посольство: «юдеї послали були з Єрусалиму священиків та Левитів, щоб спитали його: Хто ти такий? І він визнав, і не зрікся, а визнав: Я не Христос. І запитали його: А хто ж? Чи Ілля? І відказує: Ні! Чи пророк? І дав відповідь: Ні! Сказали ж йому: Хто ж ти такий? щоб дати відповідь тим, хто послав нас. Що ти кажеш про себе самого? Відказав: Я голос того, хто кличе: В пустині рівняйте дорогу Господню, як Ісая пророк заповів. Посланці ж із фарисеїв були. І вони запитали його та сказали йому: Для чого ж ти хрестиш, коли ти не Христос, ні Ілля, ні пророк? Відповів їм Іван, промовляючи: Я водою хрещу, а між вами стоїть, що Його ви не знаєте. Він Той, Хто за мною йде, Хто до мене був, Кому розв’язати ремінця від узуття Його я негідний» (Ів. 1, 19–27).

 

Члени Синедріону добре знали, що Месія Христос уже народився. Прикладом цього був поступок Ірода. Ірод вирізав усіх малят по цілій Вифлеємській окрузі, бажаючи вбити разом з ними й Ісуса. Ірод піддав вістрю меча самих невинних. Скільки ридань, проклять і сліз було тоді в Ізраїлі. Вони пам’ятали про цю подію і рахували час, коли Месія зміг би виявити Себе привселюдно. Члени Синедріону знали, що Месія уже прийшов і Ірод засвідчив це своїми мечами. Виступити на привселюдну проповідь можливо було лише тоді, коли чоловік досягав тридцятилітнього віку, бо лише в цьому віці можна було стати раввіном, тобто учителем.

 

Час сповнився і всі побачили на берегах Йордану пророка: його одяг – волосяниця, сам він підперезаний ремінцем, волосся розкуйовджене, а їсть лише акриди і дикий мід. Він у всьому був подібний на вогненного Іллю. Його вигляд і неординарна поведінка ставлять перед народом питання, яке виразило посольство, запитавши Івана про те, чи він Месія. Іван не бере на себе уряду, який йому не належить. Він офіційно заявляє, що не є Месією.

 

Післанці ставлять запитання та претензії до Івана, щодо його практики хрещення. Хто може вводити в середовище Ізраїля нові обряди і звичаї? Лише священики і пророки!!!.. Це може робити лише еліта Ізраїля, Синедріон. Хто ж ти такий і яким правом ти це чиниш? Для післанців важливо вияснити чи часом це не Ілля, який прийде перед приходом Месії? А може він пророк? Іван відмовляється він приписуваних йому титулів. Тоді Іванові ставлять претензії відносно його діяльності – хрещення: чому тоді він хрестить???...

 

Іван дає відповідь, в якій навіть не ототожнює себе з людиною. Він прирівнює себе лише до голосу, який лунає з пустелі.

 

Коли до Івана приходять слухачі і цікаві, то він кидає їм у вічі звинувачення: «Роде зміїний» (Mт. 3, 7). Слов’янський переклад Біблії конкретизує цей вид плазунів: «породження єхидни». Єхидна – це вид найжорстокішиих змій, потомство яких народжується незвичним і дивним способом. Малі змійки прогризають живіт їхньої матері-змії і так появляються на світ. Остання, внаслідок таких дій потомства, гине. Іван порівнює своїх сучасників до цього виду нащадків вказаних плазунів. Такий образ із природи і таке порівняння робить Іван.

 

Хто б із нас витримав такі звинувачення та ярлики, які надавав присутнім святий Іван Предтеча. Породження єхидни – це ті, які піднімають руку на власну матір чи батька. Іван кидає ці слова – звинувачення не тільки своїм сучасникам. Вони лунають і сьогодні до нас. Хіба мало сьогодні тих, які узалежнені від алкоголю і наркоманії? Хіба не вони піднімають свою руку на власних батьків? Хіба вони мало приносять болю у свою сім’ю і родину?

 

Іван кидає ще більш жорстоке слово звинувачення, яке являється не просто погрозою, але є вироком: «вже он до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та до огню буде вкинене»(Лк.3, 9). Говорячи про грядучого Месію, Іван каже: «У руці Своїй має Він віячку, і перечистить Свій тік: пшеницю збере до засіків Своїх, а полову попалить ув огні невгасимім» (Лк. 3, 17). Іван прирівняв своїх сучасників до полови. А що таке полова? Полова – це сміття!!!... Як би ми зреагували на ці слова зараз, якби нам хтось сказав, що ми сміття???... Хіба мало було б обурених, розгніваних та готових відімстити за ці слова? А Іван говорить своїм сучасникам ці слова у вічі!!!... Він говорить ці слова у вічі, бо знає затверділість людського серця. Нині також нічим іншим не сколихнеш грішника, хіба лише сказавши йому правду у вічі про залежність та прив’язаність до гріха і виявивши у Божому світлі його духовний, або краще сказати бездуховний стан. Сьогоднішній людині також треба сказати про відкинення нею Бога, про налоговий гріх. Лише в такий спосіб слова зможуть подіяти, стати дієвими і торкнутися серця і глибини душі грішника.

 

Іван не боїться. Він не боїться, що його поб’ють, що його покалічать, що його можуть навіть убити. Іван не лицемірить, він говорить пророчо: «вже он до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та до огню буде вкинене»(Лк.3, 9). Іван споглядає в майбутнє і пророчим оком добачує перемогу полководця Тита над Єрусалимом, який не тільки зруйнує Святе Місто, але і землю в ньому виоре, щоби не було у ньому ні пам’ятних доріг, ні стежок. Тит зруйнує Храм, а євреїв вигонить з їхньої землі і вони розійдуться, розсіються по цілому світі. Два тисячоліття вони будуть розсіяні в світі і лише в кінці другого тисячоліття ООН винесе свій вердикт, свою резолюцію, яким відновить для цього народу їхню державу. Два тисячоліття вони залишалися без батьківщини, без гробів своїх батьків, без рідних поселень і доріг.

 

Іван пророче побачив це і каже: «вже он до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та до огню буде вкинене» (Лк.3, 9).

 

Іван не тільки пророкує. Є ще одна відзнака Івана Предтечі, на яку ми повинні звернути сьогодні свою увагу. Звинувативши Ірода у недостойному вчинку, (Ірод одружився на жінці свого брата Пилипа), Іван опинився у в’язниці. Ув’язнення Івана тривало певний час. Перебуваючи у в’язниці, в підземеллях фортеці Махеронт, Іван посилає своїх учнів до Ісуса: «І покликав Іван двох із учнів своїх, і послав їх до Господа з запитом: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого? А мужі, прийшовши до Нього, сказали: Іван Хреститель послав нас до Тебе, питаючи: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого? А саме тоді багатьох уздоровив був Він від недугів і мук, і від духів злих, і сліпим багатьом вернув зір. І промовив Ісус їм у відповідь: Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви бачили й чули: Сліпі прозрівають, криві ходять, очищуються слабі на проказу, і чують глухі, воскресають померлі, убогим звіщається Добра Новина. І блаженний, хто через Мене спокуси не матиме! А коли відійшли посланці Іванові, Він почав говорити про Івана народові: На що ви дивитись ходили в пустиню? Чи на очерет, що вітер гойдає його? Та на що ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м’які шати одягненого? Аджеж ті, хто одягається славно, і розкішно живе, по палатах царських. На що ж ви ходили дивитись? На пророка? Так, кажу вам, навіть більше, аніж на пророка. Це той, що про нього написано: Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує! Кажу вам: Між народженими від жінок нема більшого понад Івана» (Лк. 7, 18–28).

 

Чому Іван послав своїх учнів до Ісуса? Хіба Іван не повірив голосу Божому, Який говорив до нього у пустелі та дав вказівки про те, як впізнати Месію? Але ж він сам про це говорить: «І не знав я Його; та для того прийшов я, хрестивши водою, щоб Ізраїлеві Він з’явився. І свідчив Іван, промовляючи: Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зоставався на Ньому. І не знав я Його, але Той, Хто хрестити водою послав мене, мені оповів: Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на Ньому, це Той, Хто хреститиме Духом Святим. І я бачив, і засвідчив, що Він Божий Син!» (Ів. 1, 31–34).

 

Хіба Іван заламався? Хіба він спокусився?

 

Хіба Іван був із Богом на розмові лише у пустині? Хіба він не розмовляв із Богом у в’язниці? Чому ж тоді Іван послав своїх учнів із цим запитанням до Христа? Невже він спокусився, невже не повірив???...

Ні! Просто Іван дбає про своїх учнів і намагається закінчити період діяльності своєї школи та передати учням естафету навчання у школі Ісуса. Іван хоче, щоби ті, які були його учнями, стали учнями Спасителя. Але як переконати цих учнів, що Ісус є Месією? Він не хоче більше нічого їм говорити і будь-що стверджувати, бо його особа і постать настільки могутня, що можуть його словам не повірити, бо захочуть назавжди залишитися лише його учнями і ні до якої школи більше не підуть. Тому-то Іван посилає їх до Ісуса, щоби самі отримали відповідь на це запитання: «Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?» (Лк. 7, 19). Ісус не подає Свого автореферату. Ісус не розкриває програми Своїх дій. Він лише звертає їхню думку до пророцтва пророка Ісаї, Який пророкував еру Месії у конкретних діях: «Сліпі прозрівають, криві ходять, очищуються слабі на проказу, і чують глухі, воскресають померлі, убогим звіщається Добра Новина» (Лк. 7, 22). Іван посилає їх не для того, щоби тільки почули слово, але щоби побачили діла Месії. Тепер вони впевнюються уже не від Івана, а від слів пророка Ісаї, які Ісус примінює до себе. Так учні Івана стали учнями Ісуса.

 

Іван не заламався, але хоче передати естафету своєї школи новій школі Учителя із Назарету.

Свято Собору Івана Хрестителя – це вияв гідності найбільшого із народжених від жінок. Це вияв його пророчого служіння, яким він пророкує знищення Єрусалима. Це також вияв його упокорення перед Месією: «Йому я негідний, нагнувшись, розв’язати ремінця від узуття Його» (Mк. 1, 7). Його упокорення не має меж, бо не називає себе навіть людиною, а кажє: «Я голос того, хто кличе: В пустині рівняйте дорогу Господню, як Ісая пророк заповів» (Ів. 1, 23).

 

Сьогодні святий Іван Предтеча нагадує нам, що прийде Той, Який буде пересіювати життя кожного із нас, так як пересівають і відділюють зерно від пшениці. Пшеницю господар поставить у свої клуні, а полову спалить вогнем незагасним. Так Господь буде судити кожного із нас, бо праведні пудуть у щасливу вічність, а грішники підуть у вічний вогонь, де буде плач і скрегіт зубів.



Создан 18 янв 2017



Copyright © 13. 07. 2016-2017. Безкоштовний каталог сайтів