Що таке нова євангелізація

Джерело - http://catholicnews.org.ua



Сьогодні Церква визнає нову євангелізацію пріоритетом своєї діяльності, а особливо в просторі європейської культури. Європейська цивілізація впродовж віків формувалася опираючись на християнство, але починаючи від другої половини XX століття була позначена сильними течіями секуляризації, що спричинило відхід від віри у щораз більшої кількості вірян.

Внаслідок різних причин віра втрачає свій динамізм і піддається поступовій ерозії. Такий процес внаслідок глобалізації починає охоплювати весь світ.

 

Тема нової євангелізації, тобто турботи про передавання віри з новим динамізмом і за допомогою нових ресурсів - вперше була поставлена Папою  Павлом VI в Апостольській адгортації «Evangelii nuntiandi» - про євангелізацію у сучасному світі. Підчас свого понтифікату значно її розвинув Йоан Павло II. Поняття нової євангелізації було також одним з «ключових девізів» понтифікату Бенедикта XVI. Про те якою великою була  турбота того Папи Римського до нової євангелізації свідчить між іншим факт створення ним восени 2010 р. нової ватиканської дикастерії. Папська Рада зі сприяння новій євангелізації, а  також скликання в жовтні 2012 р. спеціального зібрання Синоду Єпископів, що був присвячений цій темі.

 

Нова євангелізація - у світлі визначення, сформульованого Бенедиктом XVI, - це процес передання віри особам, середовищу або регіонам чи навіть країнам, які колись прийняли хрещення, виростають з християнської віри, але цю віру внаслідок різних причин втратили.

 

Сьогодні нова євангелізація - писав Бенедикт XVI в Апостольському Листі «Ubicumque et semper» - мусить поборотися з явищем дистанції від віри, яке щораз більше проявляється в суспільстві та культурі, які здавалися б вже віками проникли Євангелієм. На релігійний вимір людського життя вплинув прогрес науки та техніки, розширення можливості життя та простору індивідуальної свободи, глибокі господарські зміни, явище міграції, а також змішання народів і культур.

 

У цьому контексті Бенедикт вважав за відповідне, щоб ціла Церква - тобто ми всі - підняли місійні зусилля задля розвитку нової євангелізації. Відноситься вона перш за все до Церков,  що створені вже багато років тому, проте які живуть в дуже диференційованих умовах. «На деяких просторах - зазначав Бенедикт XVI - крім прогресуючої секуляризації  практика віри надалі жива і глибоко укорінена в душі цілих народів. Натомість, в інших регіонах виразно видно дистанціювання цілих суспільств відносно віри, також можна спостерегти церковну тканину, яка ослаблює. Існують регіони майже повністю секуляризовані, де світло віри довірено свідоцтву виключно малих спільнот».

 

Слідом  за створенням Ради зі сприяння новій євангелізації, Бенедикт XVI оголосив скликання Спеціального Синоду Єпископів під девізом: «Нова євангелізація для передавання християнської віри».

 

4 березня 2011 р. у ватиканському прес-центрі представлено передсинодальні  «Lineamenta». Вказували вони на характерні для сучасної культури «глибоку егоцентричну зосередженість виключно на собі та на своїх індивідуальних потребах. Окреслена  там перспектива «глибокої світськості», яка полягає у втраті здібності слухання і розуміння Євангелія як «живого і оживляючого» послання, а  також творення картини світу і людства «без віднесення до трансценденсії».

 

Автори документу у зіткненні з таким баченням підкреслювали, що «не закриваючись у внутрішніх галереях наших спільнот», потрібно заакцептувати конфронтацію з нинішніми формами агресивного атеїзму чи крайньої секуляризації. Апологія віри - підкреслюють – вимагає навчитися нового стилю: глобального, що охоплює думку і діяльність, особисті положення, внутрішнє життя спільнот і їх місійний запал.

 

 

Багато синодальних визначень


З 7 до 28 жовтня 2012 р. під девізом «Нова євангелізація для передавання християнської віри» в Римі засідало XIII Звичайне Загальне Зібрання Синоду Єпископів. Його учасники оголосили Послання до Божого люду і сформулювали 58 «Пропозицій» для синодальної Апостольської aдгортації. У засіданнях взяли участь 262 синодальних отців, 45 експертів і 48 аудиторів.

Конкретним результатом зустрічі є 58 «Пропозицій» (обраних з числа 326, які запропонували учасники засідань), їх було передано для  Бенедикта XVI.

 

Коментатори відзначають, що хоча в залі, де проводився Синод, пролунало багато важких слів, то не вдалося конкретно сформулювати поняття нової євангелізації, яка була предметом засідань. У результаті ті, які взяли слово, говорили про різні її аспекти. Доповіді стосувалися секуляризації, прав людини, релігійної свободи, міграції, суспільного навчання Церкви, катехизації, теології, народної набожності, церковних рухів, парафії, екуменізму, діалогу з наукою, богопосвяченого життя, ролі молоді і т.д. Католицький вірменський патріарх представив  історію своєї Церкви.

 

У розмові з KAI кардинал Казімєж Нич визнав, що впродовж трьох тижнів засідань «розширювалося визначення нової євангелізації», «остаточний вигляд» якої знайдемо лише в папському посланні. На початку говорилося «про тих, які були охрещені, прийняли таїнства і з різних обставин відійшли». Однак на закінчення, «без встановлення якогось рейтингу значимості», виокремлено трьох «адресатів» нової євангелізації: людей, які взагалі не знають Христа, всіх вірних, що активно беруть участь в житті Церкви і «особи, які формально є в Церкві, але віддалилися від неї та Христа».

 

Таку  різнорідність намагався узгодити у своїй у проповіді Бенедикт під час Святої Меси на завершення засідань Синоду. Він вивів з неї три пастирські вказівки. Перша, стосується проведення відповідної катехези, яка повинна супроводжувати в підготовці до хрещення, миропомазання, Євхаристії і таїнства Покаяння. Другою, є необхідність ведення місії ad gentes (проголошення спасительного послання людям, які донині ще не знають Ісуса Христа) не тільки в Африці, Азії чи Океанії, але - з приводу міграції населення - також в країнах, які вже багато років тому зєвангелізовані. Третьою,  є провадження охрещених осіб, які не живуть згідно з вимогами віри, до повторної зустрічі з Ісусом Христом, відкриття радості віри і повернення до релігійних практик у спільноті віруючих. Однак, це вимагає нових методів, нової мови і пастирської креативності.

 

До поняття «нова євангелізація» зараховано також місії ad gentes (до язичників), традиційне душпастирство, що охоплює  католиків, як і спроби повернення до Христа людей охрещених, які відклали віру на бік. Дві перші галузі донині трактувалися як елементи євангелізації, без прикметника «нова». Тільки цю третю донині визнавали за «нову євангелізацію» - так було також у робочому документі синоду («Instrumentum laboris»), як і в звіті, що впроваджував в засідання, який представив кардинал Дональд Вуерль з Вашингтону. Звідси виникає, що зібрання синоду фактично стосувалося всіляких форм євангелізації.

У свою чергу в Посланні до Божого люду учасники синоду закликали до відважного і радісного проголошення Євангелія у сучасному світі. З документу випливає глибокий християнський оптимізм, радість, надія і заохочення до відваги в проголошенні та в  поширенні віри. Таку євангелізацію потрібно розпочинати від самого себе, тому що всі слабкості та особисті гріхи учнів Ісуса підривають її достовірність. Навіть такі проблеми, як глобалізація, секуляризація, міграції, атеїзм і агностицизм чи сучасні політичні кризи і інші повинні - незважаючи на труднощі та страждання, які спричиняють, - стати ще однією нагодою для євангелізації. Християни при тому повинні дивитися на світ з спокійною відвагою, тому що - незважаючи на різновид суперечностей та викликів - залишаються вони завжди цим світом, який любить Бога.

 

Конкретні постулати синодальних отців знаходяться  в «Пропозиціях», які передані Папі Римському. Хочуть вони в т.ч. розробити компендіум проголошення Євангелія, яке б навчало, як провадити до зустрічі з Христом, і заключало настанови для формації католицьких євангелізаторів. Однак більшість постулатів стосуються швидше оновлення традиційного душпастирства через надання йому більш євангелізаційного характеру. Синодальні отці заохочують до ведення місії і парафіяльних реколекцій, співпраці з  рухами і католицькими спільнотами, а також до будування єдності навколо єпископів.

 

Через відсутність конкретного визначення нової євангелізації найважливішим результатом зустрічі слід було б визнати сам аналіз умов, в яких приходиться діяти Церкві протягом 50 років після ІІ Ватиканського собору. Представники всіх континентів показали «потребу нової євангелізації, тому що їхню культуру зачепив процес секуляризації» і байдужості до релігії. Світ де-інде шукає для себе сьогодні джерел натхнення. Поширюється незнайомість християнської віри. Замість уроків католицької релігії в школах пропонується релігієзнавство, що може вести до синкретизму або релігійної байдужості. Досаждає секуляризація та матеріалізм, атакують подружжя і життя, критикують публічний вираз віри, а медіа часто оббріхують Церкву. Наростає ісламський фундаменталізм. Католики відчувають дискримінацію, і навіть насилля. Водночас ослабла тотожність багатьох учнів Христа, а отже, існує необхідність їх поглиблення християнською формацією. У ситуації напливу іммігрантів, серед яких багато прихильників інших релігій або невіруючих, нелегко відрізнити завдання першої і нової євангелізації. В умовах цих викликів - як підкреслено в «Пропозиціях» - євангельське послання може бути всього лише пропоноване, ніколи не накидати, як послання правди і краси, яка може людям допомогти в униканні самотності чи відчуття нісенітниці життя.

 

 

Папа Франциск: Потреба «навернення душпастирства»


Духом нової євангелізації наповнене навчання Папи Франциска. Сталим і багаторазово повторюваним папським посланням є невпинний заклик про Церкву відкриту, динамічну, Церкву таку, яка виходить до людей загублених і потребуючих.

Папа Римський стверджує, що не можна вже тільки чекати, поки люди прийдуть, потрібно їх активно шукати, виходити на «екзистенціальні периферії» сьогоднішнього світу. Відомою є його метафора про «відкриті двері» і «зачинені двері» Церкви, яку виголосив під час однієї з кардинальських конгрегацій, що безпосередньо передували конклаву, на якому був обраний Папою Римським. «Якщо Церква не вийде сама з себе, щоб проголошувати світу Євангеліє, а буде крутитися навколо себе, тоді буде хворою», - говорив він. Вимальовував зображення Ісуса зачиненого в Церкві, який може наполегливо стукати у двері з середини, щоб дозволили йому вийти назовні. Остерігав перед «Церквою егоцентричною, яка пророщує собі право затримати Ісуса для себе і не допускає того, щоб Він вийшов до інших».

 

Для Франциска першорядного значення в місії Церкви набирає активний пошук осіб, які віддаляються від спільноти, вникати в «таємницю людей, що залишають Церкву». Папа Римський закликає, щоб Церква «вміла приєднатися до їхньої розмови». Посилаючись на євангельську картину учнів з Емаус, 27 липня говорив до бразильських єпископів: «Потребуємо Церкви, яка вміє вести діалог з цими учнями, які втікають з Єрусалиму, вештаються без цілі, самі, зі своєю професією, розчаровані християнством, що вважається вже землею безплідною, марною…».

 

«Мабуть Церква для них (тих, що відходять) є занадто слабкою, занадто далекою від їхніх потреб, може занадто бідною, щоб відповісти на те, що їх непокоїть, може занадто холодною по відношенню до них, може занадто сконцентрованою на собі, може вона є як заручник свого занадто строгого язика. А може світ зробив Церкву залишком минулого, недостатньою відповісти на нові питання», - міркував Папа Римський недавно, промовляючи до бразильських єпископів.

«Хочу, щоб ми всі сьогодні поставили собі питання: чи ми ще є Церквою, яка вміє розігрівати серце? Церквою, яка може привести до Єрусалима? (...) Чи ми надалі здатні представляти ці джерела так, щоб розбудити захоплення з приводу їх краси?» - риторично запитав.

 

Посилаючись на відомий документ з Апаресіди 2007 р. нагадав про потребу «душпастирського навернення». Франциск остерігає перед поширенням «віддаленого душпастирства», що позбавлене близькості, ніжності та сердечності. «Від цього типу душпастирства можна очікувати лише якогось виміру прозелітизму, який ніколи не приведе до єдності в Церкві. Близькість, натомість, творить сопричастя і приналежність, дає можливість зустрічі. Близькість набирає форми діалогу і творить культуру зустрічі. Критерієм близькості є здібність даного душпастирства до зустрічі», - говорив до бразильських єпископів.

 

Говорячи про потребу «пасторального навернення» Франциск підкреслює, що метою місії Церкви не може бути «консервація» віри, але безустанне її помноження. Найпростіше визначення пасторального навернення говорить, що спільноти - в тому також парафія як спільнота - мусять перейти дорогу від «консервації» стану речей, до діяльності, яка є безустанною місією назовні.

 



Создан 14 окт 2016



Copyright © 13. 07. 2016-2017. Безкоштовний каталог сайтів