МОНС. ХЬЮ ГІЛБЕРТ OSB «ТИША В ЦЕРКВІ» (Пастирський лист єпископа Абердина)




 

                                                   Дорогі браття та сестри!

 

 Епідемія шуму. Ми живемо у дуже шумному світі. Наші міста сповнені шуму. І шум цей наповнює собою небо й дороги. Шуму повні наші домівки і навіть наші церкви. І звичайно ж, найголовніше, — це шум у нашому умі та серці.

 

 Творіть тишу. Данський філософ Серен Кьеркегор в одній зі своїх праць пише: «Сьогоднішній стан світу та всього нашого життя в цілому подібний до хвороби. Якби я був лікарем, і хтось запитав би мене, що ж робити, я б відповів: «Творіть тишу! Ведіть людей до безмовності!» Слово Боже важко почути у сьогоднішньому світі шуму. І навіть якщо б воно сповіщалося безпосередньо, за допомогою найпотужніших рупорів або яких-небудь інших звукових інструментів, воно не було б почуте в морі іншого шуму, і також воно перестало би бути Словом Бога. І тому — творіть тишу!»

 

 «Творіть тишу!» Це сьогоднішній виклик. Чи являється спілкування чимось хорошим і корисним? Так, поза сумнівом. Тоді чи можна сказати, що існують негативні види тиші? І знову я відповім — так. Але знову ж таки, це і є те, про що говорить Кьеркегор.

 

 Без тиші не зустрінеш Бога. Тут важлива проста істина. Ніякі реальні стосунки з Богом, а також і зустріч з Ним неможливі без тиші й безмовності. Тиша здатна приготувати нас до цієї зустрічі, і вона ж супроводжує нас надалі. Один з ранньохристиянських авторів говорив: «Для тих, хто в самому собі пережив зустріч з Христом, немає нічого дорожчого за тишу й безмовність». Для нас Бог — найвище слово, і безмовність дозволяє нашому серцю слухати Його. Тільки так наші власні слова стануть Словами, відлунням Слова Божого, а не черговим сміттям, вкинутим на звалище загального шумового фону.

 

 Безмовність Діви Марії, св. Йосипа і св. Йоана Хрестителя. «У тиші нічний дар неземний спустився до нас з висот» («how silently, how silently, the wondrous gift is given»! — англомовний оригінал, що цитується автором) — співається у відомій різдвяній пісні «О мале місто Вифлеєм». Для знайомого нам шуму, метушні і суєти, властивих сучасному святкуванню Різдва, ці слова є сполучною ланкою, що встановлює зв’язок між Адвентом і тишею, між Різдвом та безмовністю. Наші святкові ясла мають бути місцем безмовності й тиші. Чи можливо уявити собі Марію шумною і багатослівною особою? У Євангелії св. Йосип практично ніколи не говорить ні слова, він просто виконує слова, принесені йому ангелами. Те саме стосується і Йоана Хрестителя: він виходить зі своїми вогняними словами саме після багатьох років мовчання в пустелі. Додайте до цього тишу довгих зимових ночей і тишу, яка супроводжує сніг, що лягаю на землю. Чи не призводять нас усі ці образи до внутрішнього спокою?

 

 Коли все оточить тиха безмовність. Цей пасаж зі Старого Завіту, з книги Премудрості Соломона, описує момент виходу Ізраїля з Єгипту як ніч, сповнену тишею. Ці слова ми читаємо під час Літургії в ніч народження Ісуса :

 

 «Тоді, як мирна тиша все повила, і ніч, поспішаючи, досягла половини свого бігу, твоє всемогутнє слово з неба, з царських престолів, як невблаганний воїн…» (Мудр. 18: 14-15)

 

 «Тиха ніч, свята ніч» співаємо ми. Зовнішня тиша Різдвяної ночі закликає нас творити внутрішню тишу. І тоді Слово увійде до нас без перешкод, як про це говорять мудреці: «Якщо глибока безмовність охопить наші глибини, то і Всемогутнє Слово в тиші зійде до нас з Престолу Отця».

 

Безмовність Слова. Слово зійшло з мовчання Отця. Воно явилося як немовля, англійське слово «infant» буквально означає: «той, що мовчить, безмовний». Немовля Ісус могло плакати — від холоду, просячи пити або їсти, — але Він ні з ким не розмовляв. «Той, хто має вуха, щоб чути, хай чує, як звертається до нас ця любляча і таємнича безмовність вічного Слова» (Герик з Іньї OCSO). Нам необхідно вслухуватися в тишу Ісуса, зробивши її помешканням свій ум та серце.

 

 «Творіть тишу!» Як же усі ми цього потребуємо! Нашому світові просто потрібні місця, оазиси, святилища безмовності та тиші.

 

 Безмовність в Церкві. Роздумуючи про усі ці речі, ми стикаємося з одним непростим питанням: що сталося з безмовністю в наших церквах? Сьогодні дуже багато людей задають це запитання. Коли в 40-х рр. канонік Дункан Стоун, будучи зовсім юним священиком, відвідав одну з парафій Хайленда, він був вражений побаченим — близько сорока людей, ставши на коліна, були повністю занурені у безмовну молитву. Зараз можна часто побачити, що розмови не припиняються до самого початку Меси і поновлюються миттєво після її завершення. Але для чого нам потрібна церква, і навіщо ми в неї приходимо? А йдемо ми сюди, щоб зустрітися з Господом, так само як і Господь тут чекає зустрічі з нами.

 

 «А Господь у храмі святому своєму, — мовчи перед ним, уся земле!» (Ав. 2: 20) — говорить пророк Авакум. Насправді, чи не повинна безмовна сакраментальна присутність Господа в дарохранильниці вести і нас до внутрішньої безмовності? Для нас має бути особливо важливо сфокусуватися і вийти за грань неуважності ума перед тим, як почнеться Меса. Нам треба елементарно приготуватися для того, щоб бути здатними почути Слово Боже в читаннях і проповіді. Чи не потребуємо ми спокою ума для того, щоб брати участь в піднесеній молитві Євхаристії? І чи не хочемо ми, приступаючи до Причастя, почути голос Божий, що звертається до нас з миром, — «Послухаю, Господь Бог говорить: про мир говорить до народу свого і до своїх побожних» (Пс. 84: 9). Тиша, набагато ефективніша, ніж слова, веде нас до того, щоб стати Одним, Тілом Христовим.

 

 Розмова двох. Один мудрий старець, священик нашої єпархії, якось сказав: «Розмова двох перериває молитву сорока».

 

 Норми тиші в Церкві. «Творіть тишу!» Я не хотів би, щоб мене неправильно зрозуміли. Абсолютно ясна ситуація з дітьми в церкві. Також я не говорю про те, що ми повинні приходити до церкви і повертатися з неї як холодні, ізольовані від усіх особи, абсолютно не зацікавлені в оточенні. Варто прагнути зробити наші парафії місцем тепла й гостинності. Також ми хочемо вітати один одного, зустрічатися і спілкуватися. Завжди варто оголосити про необхідні заходи, важливі новини та повідомлення. Добре слово важливіше за найкращий подарунок, як говорить нам Біблія. Але виникає питання про те, де і коли усе це робити. Краще на ганку, ніж в задній частині церкви. Краще після Меси в холі або в кімнаті. Адже є місця, призначені для різних речей, — одні для спілкування, інші для тиші. У самій церкві, звичайно ж, наскільки це можливо, безмовність повинна була б домінувати. В якості норми це доречно як до, так і після Меси, а також і в інші моменти. Якщо ж є крайня необхідність сказати що-небудь, нехай це буде зроблено максимально тихо. Принаймні, такий вид тиші стане одним із форм поваги до тих, хто хоче заглибитися в молитву. Це говорить про наше благоговіння перед Пресвятими Дарами. Так ми висловимо свою повагу до прагнення Святого Духа приготувати нас до прославляння Святих Тайн. Усе це зробить Месу, з усіма її словами, музикою, жестами, а також з визначеними в ній моментами мовчання, набагато реальнішою. Такий підхід зможе об’єднати нас на якнайглибшому рівні, і ті, які захочуть згодом відвідати наші церкви, неодмінно відчують Святого серед нас (пор. Іс. 43: 15).

 

 Диявол любить шум, Христос любить безмовність. «Творіть тишу!» — це імператив. Нехай прийде до нас Слово з безмовності, зустрівши безмовність в нас, яка очікує Його, наче ясла. «Диявол, — писав св. Амвросій Медіолянський, — любить шум, Христос же любить безмовність».  

 

                              Ваш у Христі,

                             + Хью, OSB

                             Єпископ Абердину

                             7 грудня, 2011 р.

 

 Переклад Наталії Андрусів

 

 Джерело - http://christian-meditation.com.ua/?p=1688



Создан 11 окт 2016



Copyright © 13. 07. 2016-2017. Безкоштовний каталог сайтів