ВІРА В ТРИЄДИНОГО БОГА – МОГУТНІЙ ЛІК ПРОТИ СТРАХУ

Козінчук Віталій Романович Доктор східних церковних наук Член Національної спілки художників України Провідний науковий співробітник Музею мистецтв Прикарпаття



Варто задуматися сьогодні над тим, що ж насправді нас руйнує, які перешкоди стоять у морально-релігійному чи суспільно-політичному плані перед нами, українцями – сучасними людьми ХХІ ст. Часто ми чуємо з проповідальниць слова: «Бог нас дуже любить», «Христос – милосердний», «Не бійтеся!». Але в час війни, у час економічного занепаду, в час неспокою і нестабільності зазвичай не прислухаємося до цих висловів. Виходячи з храму господнього, ми знову потрапляємо в реальний бездуховний світ, де панують закони хитрості, ненависті, заздрості й злоби, а тому закриваємося в собі і не знаходимо оптимізму для подальшого життя.

 

Після фундаментального розважання над буттям сучасної людини стає зрозумілим одне: страх – це корінь всякого зла в людині, страх – це недовіра до Всемилостивого Триєдиного Бога, страх – це першорушій для гордості. Перебуваючи в постійному страху, людина ХХІ століття шукає «маску», за якою прикриває свої комплекси, недоліки. Ховаючись під «вуаллю» гордості, егоїзму, ба навіть хворобливої безбожної самовпевненості, людина віддаляється від істинної Правди, Дороги і Життя – Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа (Ів. 14:6). Таким чином, віддаляючись від ортодоксального вчення святої Вселенської Католицької Церкви, сучасна людина шукає розраду в різних єретичних вченнях, які так потужно сьогодні «проповідують» через «YouTube» чи інші популярні відеохостинги псевдознавці людської душі, горе-психологи, калічачи і морально вбиваючи Христове стадо.

 

З навчання святих Отців Церкви випливає, що боятися слід тільки одного – відступу від справедливого і милосердного Бога-Вседержителя. Наприклад, преподобний Ісаак Сирін навчає: «Покаяння – це корабель, а страх – його керманич, любов же – божественна пристань», а святий Климентій Александрійський говорить: «Страх – то початок любові і потім все в неї переходить. Страх Божий, власне, не боязнь Бога, а боязнь відпасти від Бога і впасти в гріхи і пристрасті», ба навіть святий євангелист Лука нас напоумляє: «І милість Його [тобто Бога] з роду в рід на тих, хто боїться Його» (Лк. 1:50).

 

В українському народі ікона завжди підживлювала дух християн. Вона виконувала й виконує донині роль моста, який єднає людину з Богом. У найважчих обставинах життя духовний клир і вірні вклякали на коліна перед образами і просили заступництва у Всевишнього, Пречистої Діви Марії та інших святих слуг Господніх. Сьогодні, в ХХІ столітті, ікона знову може допомогти нам віднайти «ковток свіжого повітря», тобто позбутися того мирського страху, знайти правдивого Бога, який завжди перебуває з нами під видом хліба і вина у таїнстві Пресвятої Євхаристії.

 

Прикладом і моделлю такої ікони, яка подає нам мужність і надію на майбутнє, є символічно-алегоричний образ «Давній Днями» (євр. ‏עַתִיק יוֹם‏‎‎‎, арам. Атик Йомин, дав.-гр. ὁ παλαιὸς τῶν ἡμερῶν, лат. Antiquus di­erum, церк.-слов. ве'тхiй де'нми Ве́тхiй Де́нми), або «Господь Саваот».

 

Композиційно робота дуже цікава. Перед молільником-глядачем постає Сам Господь Бог Ісус Христос у вигляді старого суворочолого дідуся у яскраво-білих одежах. Така композиція бере початок від опису, який міститься у Книзі пророка Даниїла: «Потім я побачив, як поставили престоли і сів Давній Днями. Його вбрання було біле наче сніг, а волосся на голові – немов чиста вовна. Престол його був як полум’я, а колеса престолу – як палаючий вогонь» (Дан. 7:9). У канонічній православній іконографії Отці Церкви пов'язували цей образ з темою втілення передвічного Сина Божого і спокутної жертви, і з образом майбутнього судді другого пришестя, але аж ніяк не з Богом-Отцем.

 

Дехто помилково вважає, що на аналогічних іконах зображено Бога-Батька, але це не так. Фундаментальна церковно-мистецька книга іконографічних канонів «Єрмінія, або настанови в живописному мистецтві», яку склав ієромонах і живописець Діонісій Фурноаграфіот, навчає: «Бога-Отця не зображуємо; Ветхий Деньми у видінні пророка Даниїла – це Бог-Син, але не Отець», бо Отця крім Сина ніхто і ніколи не бачив. Отець живе і діє через Сина, як навчає нас того святий євангелист Іван: «Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, − той об'явив» (Ів. 1:18).

Вдивляючись духовним зором в ікону, ми повинні зрозуміти: наші страхи як такі абсурдні. Боятися чого-небудь чи кого-небудь у цьому матеріяльному світі – це абсурд. Якщо ми боїмося, то демонструємо цим недовіру нашому Спасителю – Господу Богу Ісусу Христу. Бо все, що з нами стається у цьому житті, – це допуск Його святої волі. Недарма молимось у молитві «Отче наш»: «Нехай буде воля Твоя».

Від медитативного споглядання цієї ікони виникають такі думки: все, що відбувається, відбувається з Його бажання і допуску. Бог дуже часто дає нам терпіння, щоб зробити нас кращими, добрішими, упевненішими в Ньому – в Христі Ісусі. Коли хтось над нами насміхається, чинить насилля чи творить будь-яку несправедливість щодо нас, – не біймося! Бо немає ніякого сенсу боятися – з нами Бог!

Сам іконографічний сюжет твору «Давній Днями» «натякає», що вірити потрібно тільки в Триєдиного Бога, Творця неба і землі. Той, хто вірить у Пресвяту Тройцю, отримує величезну початкову перевагу перед тими, хто вірить у щось інше (гроші, красу, владу, силу світу цього і т. д.). Тому якщо ми віддаємо честь і поклоніння чомусь чи комусь іншому окрім Вседержителя, то творимо гріх проти Бога, ми гнівимо Його тоді своїми думками і вчинками. Отож тільки від Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа залежить усе, що відбувається в нашому житті.

 

Якщо на те буде Божа воля, то найсильніші армії світу цього розіб’ються об нас, бо написано у псалмах царя Давида: «На гаспида й василиска ти наступатимеш і потопчеш лева й змія. Бо скаже Господь: «За те, що він надію поклав на Мене, Я визволю його і захищу його, бо він знає ім’я Моє» (Пс. 90:13–14).

Ізограф (іконописець), пишучи ікону такого цікавого сюжету, сам розуміє, що для того, хто вірує в Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого, не існує ні земних царів, ні владик світу цього. У нас є тільки один Цар – Господь Бог Вседержитель, тільки Він великий, святий і всемогутній. Тому, для справжнього християнина боятися кого-небудь або чого-небудь – це гріховно й заборонено! Від тих, кого ми боїмося, нічого не залежить. Усе залежить тільки від Царя Небесного.

 

Все, що ми боїмося втратити – гроші, успіх, кар’єру, задоволення, похвалу, дано нам тільки як додаткові інструменти й можливості для служіння Господу Богу і Спасу нашому Ісусові Христові. Надавати цим речам зайвого значення – гріховно. Святий Йоан Золотоустий навчає: «Не багатство зло, а любов до накопичення і грошей». Багатство як таке не може бути самоціллю у правдивому християнському житті. Все, чим ми володіємо – здоров’я, влада, краса, суспільний авторитет, дано нам від Отця Небесного для його ж прослави. А Він, безперечно, краще знає, що і коли нам слід дати чи забрати. Тому воля Божа – святість наша! Отож бунтувати проти волі Творця – гріх.

 

Залишається нам одне – це уповання на Бога. Дуже гарно якось висловився владика Венедикт – голова Патріаршої літургійної комісії УГКЦ: «Через ревність і уповання на Бога святих Йоакима та Анни народилася Пресвята Богородиця…». Той, хто взиває «Силу з Висоти», отримує мир, спокій, душевну радість, силу і мужність, які немислимі для безбожника або того, хто поклоняється якимось ідолам.

Отже, вдивляючись і молячись перед іконою «Господь Саваот», збагнімо для себе дві речі: по-перше, на все воля Божа, а тому не біймося нічого й нікого. І по-друге, в цьому світі нам нічого не належить, а тому нам нічого втрачати, а значить, не потрібно боятися, бо з нами Бог! Написано ж бо: «Коли за нас Бог, то хто проти нас?» (Рим. 8:31).



Создан 22 сен 2016



Copyright © 13. 07. 2016-2017. Безкоштовний каталог сайтів